Історія і поширення горіхів

Історія і поширення горіхів

Найбільший розквіт горіхових відноситься до палеогенового періоду, що свідчить про велич та незвичайність цієї рослини. На території південно-західної Франції археологи знайшли закам’янілі рештки смажених горіхів, які можна віднести за віком до періоду неоліту, близько восьми тисяч років тому. Найяскравішим представником горіхових є волоський горіх, історію виникнення якого описано нижче.

Волоський горіх ще називають грецьким. Проте тому, хто познайомиться з історією цього горіха, доведеться визнати, що друга назва присвоєна йому невірно. Адже батьківщиною цієї рослини є Середня Азія та деякі райони Кавказу. Саме там вона була введена в культуру ще до нашої ери. Інші джерела свідчать, що батьківщиною цього горіха є країни Середземномор’я.  Але до нас її плоди завозили переважно з Греції на Кримський півострів і територію сучасної України, звідки і пішла назва “грецький горіх”. У Середній Азії, особливо на схилах Ферганського і Чаткальського хребтів Західного Тянь-Шаню, знаходяться  величезні плодові ліси, головною породою яких є волоський горіх.

Волоський горіх, очевидно, відігравав велику роль у харчуванні первісної людини. На територіях перших поселень людини, виявлених археологами в Швейцарії, Італії та деяких інших країнах, було знайдено багато волоських горіхів. Відомості про них зустрічаються і в різних письмових пам’ятках. У книгах часто згадується про горіхи, які потрапили до Палестини з Персії, яку вважали батьківщиною цього горіха. Згадку про грецький горіх можна знайти і у стародавніх римлян та скіфів. З найдавніших часів про волоський горіх існує безліч легенд. Одна з них пов’язана з його протиотрутною дією. Коли римський полководець Помпей Великий переміг царя Мітрідата VI, то знайшов у його палаці рецепт такого засобу, який пропонувалося приймати натщесерце щоранку, щоб оберегти себе від дії небезпечних отрут. Цей дивовижний засіб складався з двох грецьких горіхів і з двох винних ягід з листям та сіллю.

На думку вчених, ці горіхи зникли в деяких районах північної Європи під час льодовикового періоду, але згодом знову занесені “варварами” та греко-римськими завойовниками.

Появу грецького горіха на території України можна віднести до 750-800 років нашої ери, до періоду раннього християнства, коли гостями київських князів були грецькі священики. Саме вони, в якості подарунків привозили дорогоцінні дари, в тому числі і грецькі горіхи  – як лікувальний та профілактичний засіб. Їх саджали при дворах та храмах. Розширення популяції грецького горіха на території України продовжується і досі.

Одним із перших, хто описав грецький горіх, був “батько ботаніки” Теофраст. Про цю рослину згадують у своїх працях Цицерон, Вергілій, Гіппократ. Зовнішня схожість ядра горіха з людським мозком породжувала багато легенд. Так, грецький філософ Платон цілком серйозно стверджував, що плоди мають здатність мислити. Завдяки багатому плодоносінню цього горіха, велика кількість народів вважали його символом достатку та довголіття.

У древніх римлян горіх був атрибутом весільного обряду. На Кавказі та в Молдові існує така традиція: при народженні дитини їй в якості приданого посадити горіхове дерево.

Поширення грецького горіха

Поширення культури волоського горіха передбачає створення горіхових насаджень різноманітного призначення, насамперед плантацій для отримання плодів та лісових культур для вирощування цінної горіхової деревини та плодів, захисних та алейних насаджень горіха на території виноградників, садів, технічних плантацій, великих і малих шосейних та польових доріг, насадження навколо міст і селищ, промислових підприємств, а також декоративних насаджень — парків, сквериків і алей у зеленому будівництві і на приватних садибах.

Поширений волоський горіх досить широко в Європі та Азії — особливо в південній частині Балканського півострова, в Ірані, Афганістані, Кореї, Японії та Китаї. Культивується і далеко за межами свого природного ареалу, наприклад, у Північній Америці — особливо в штатах Орегон і Каліфорнія, де врожаї перевершують середньоєвропейські показники.

Головними виробниками волоського горіха є США, Китай, Молдова, Туреччина, Іран та Україна.  На території Європи саме у Франції можна зустріти набільшу кількість культурних промислових садів, а вирощується його найбільше в Україні. У Молдові горіх займає на шкалі експорту республіки 4 місце – після вина, пшениці та текстилю. Цілеспрямоване формування промислових інтенсивних садів в Україні почалося лише в 2009 році після початку інформаційної роботи Всеукраїнської громадської організації “Українська горіхова асоціація”.

У дикому стані волоський горіх росте в західній частині  Кавказу, а також у Талишських горах. Грецький горіх росте і у північному Китаї, в північній Індії, на Тянь-Шані, в Ірані, Малій Азії та Греції. У доісторичні часи грецький горіх був більш поширений у Західній Європі, хоча, можливо, то був і не той самий вид, який там поширений на даний час.  Волоський горіх не любить важких та сирих ґрунтів, росте особливо добре в долинах, зрошених текучими водами. Розводять горіх переважно насінням.

З сортів цього горіха найбільш поширений у Криму твердошкаралупний Juglandeae angulosa, з плодами середньої величини та твердою шкарлупою. Перевершує його за якісними показниками тонкошкірий сорт – сітчастий, джелтер-джевюс (Juglandeae tenera), далі –  карга-бурун із загостреними плодами і каба-джевюс або бомба (Juglandeae maxima), з величезними плодами, але дуже дрібними зернами чи насінням, котрі придатні до вживання тільки в свіжому вигляді (ялинковий горіх, що йде на оздоблення ялинок). Хороший сорт – пізній, або ліщина св. Іоанна (Juglandeae scrotina), у якого пізно розпускається листя і з’являються квіти, а тому він менше за інших страждає від морозів, до впливу якого волоський горіх взагалі дуже чутливий. Як декоративний відомий сорт – різнолистий (Juglandeae heterophylla), американські види (Juglandeae cinerea, Juglandeae nigra) та інші.

Плодоношення у волоського горіха починається з 8-10-річного віку (при правильному формуванні крони і хорошому догляді плодоносять і з 4-5-річного віку), але більш рясно з 15-20 років і до 150-200 років та більш пізнього віку.

На сьогоднішній день  площа промислових садів досягла 3000 га. Площі окремих горіхових садів коливаються від 5 до 100 гектарів. Сади формують щепленими саджанцями, зареєстрованими в Державному реєстрі України, з урахуванням сучасних технологій і рекомендацій Міністерства аграрної політики і продовольства.

Метою створення лісових культур за участі горіха грецького в лісгоспах України є вирощування горіхової деревини, одержання плодів, створення лісів та захисних лісових насаджень, зелених зон тощо.

Український ринок горіхів наразі далекий від насичення. Орієнтиром розвитку ринку горіхів може слугувати максимальне зближення споживчого попиту населення до стандартів харчування і задоволення потреб зовнішнього ринку.

В Україні працюють чотири ліцензійних розплідники волоського горіха. У Державному реєстрі України зареєстровано 21 сорт, з яких  дванадцять українських, шість – молдавських, три – французьких.

Високий попит і висока товарність горіхів обумовлені:

Особливою цінністю їх як продуктів харчування;
Високою транспортабельністю горіхів, котрі можна зберігати і реалізовувати протягом року і більше;
Порівняно низькою врожайністю горіхових садів – до 1,0 – 1,5 т / га;
Відносно невеликим на земній кулі ареалом площ придатних за своїми екологічними умовами для культури грецького горіха.

В Україні існуючі насадження грецького горіха насіннєвого походження  мають практично необмежену різноманітність форм, переважно маловрожайних і з низькими товарними якостями плодів.

Зважаючи на значний попит внутрішнього та, що дуже важливо, зовнішнього ринку на горіхи, добір перспективних форм з місцевого генофонду, а також  вегетативне розмноження цих культур є особливою передумовою створення на території України високо-інтенсивних насаджень грецького горіха. Це забезпечить більш повне задоволення потреб у горіхах високої якості та сприятиме грошовим надходженням в економіку країни.

До недавнього часу насадження цього виду розмножувалися виключно методом прямої посадки горіхів. Це нагадувало різноманіття форм (дерев), які відрізнялися одне від одного за біологічними особливостями (розмір плоду, стійкість до хвороб та шкідників та ін..), а перш за все – характером продукції (обсягом врожаю, якістю горіхів). Серед багаточисленних форм переважають форми з низькою врожайністю, малими горіхами з твердою шкаралупою, у яких ядра відділяються дуже важко.

Стратегічний напрямок розвитку цих культур, що культивується у нашій країні, полягає в ефективній експлуатації існуючих насаджень  і закладенню нових плантацій апробованих сортів, вирощених за передовими виробничими технологіями, що забезпечить високу продуктивність і високу якість продукції.

Підвищений попит горіхової продукції на європейському ринку і конкурентоспроможність українських горіхів на цьому ринку, все частіше піднімають питання розширення площ, збільшення продуктивності насаджень та покращення якості горіхової продукції.

Для одержання плодів горіхові плантації висаджують саджанці, прищеплені сортами горіха або кращими його формами. Створення таких плантацій вимагає організації маточно-насінного господарства, у яке входить вибір дерев (сортів і кращих форм), вирощування прищепного матеріалу та подвійних рослин горіха, будівництво теплиць для проведення цілорічних робіт по щепленню горіха, зберіганню, механізації щеплення тощо.